НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ "КИЇВСЬКА КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ"
Особняк «Шоколадний будинок» був споруджений на замовлення відомого купця та мецената Семена Могилевцева у 1901 р. київським архітектором Володимиром Ніколаєвим. Використовувався за часів власника як офісно-представницька резиденція.
Після смерті Семена Могилевцева у серпні 1917 р. садиба використовувалася як помешкання високих урядовців: 1918 р. тут жив Ігор Кістяківський, 1919 р. – Християн Раковський і Андрій Чернявський. Під час воєнних дій 1919 р. будинок був спустошений, а після остаточного встановлення радянської влади він, як і інші цінні навколишні будівлі, був націоналізований. 1925 р. будинок привели до ладу і віддали під квартири Всеукраїнської академії наук.
1934 р. в особняку планувалося зробити резиденцію уповноваженого Наркомату іноземних справ СРСР, у зв’язку з чим архітектор Павло Альошин підготував проект його реконструкції, перепланував перший поверх. Тоді були розібрані всі кахляні печі на першому поверсі, в парадному кабінеті зняті з-під стелі живописні картини Сергія Світославського, збитий зі стін кабінету плетений орнамент. Розписи стін в усіх залах зафарбовано.
У передвоєнні роки тут знаходилось «Всесоюзне товариство культурних зв’язків із закордоном».
Протягом 1960–1981 рр. «Шоколадний будинок» був Центральним палацом одружень.
У 1982–1985 рр. тут розташовувся дитячий шахово-шашковий клуб. У цей час розпочалися науково-дослідні і реставраційні роботи в особняку, здійснювані спеціалістами інституту «Укрпроектреставрація». Були укріплені фундаменти і міжповерхові перекриття, розкриті первісні розписи стін і стелі, відновлений за старим зразком паркет у Білій залі, реконструйований за фрагментами плафон у Малій вітальні. Під час реставрації відбулася зміна власника будинку: його передали у підпорядкування керівництву Центрального палацу піонерів. Тож з 1985 р. до 2009 р. тут містилася Дитяча картинна галерея. Реставрацію зупинили в 1986 р. і поновили лише на початку 1990-х рр. (відновлення живопису, втрачених ліплених прикрас стін і стелі), однак після здобуття Україною незалежності реставраційні роботи припинили через брак коштів.
Від 2009 р. «Шоколадний будинок» є музейним закладом – філією Національного музею «Київська картинна галерея» і носить назву «Мистецький центр «Шоколадний будинок». Тоді ж відновилися реставраційні роботи (Французька та Мавританський зали, Мала приймальня), був відтворений вітраж у парадній сходовій клітині.
Особняк С. Могилевцева привертає увагу архітектурно-художнім оздобленням фасаду та інтер’єрів, виконаних в художньому напрямку історизму.
Фасад стилізовано у формах італійських ренесансних палаццо XV ст. За його темно-коричневий, відтінку гіркого шоколаду колір та облицювання прямокутними плитами рустованого каміння, кияни назвали будинок «шоколадним». Зовнішній вигляд будинку зберігся до наших днів майже в своєму первісному вигляді.
Особливу цінність мають збережені оригінальні інтер’єри другого поверху, стилізовані у історичних стилях різних епох. Вони є характерною пам’яткою монументально-декоративного мистецтва межі XIX–ХХ ст. Викликають захоплення оригінальні «венеціанські» дзеркала, різьблені двері та підвіконня, рами фасадних вікон, фігурне лиття огородження мармурових парадних сходів.
Вестибюль та сходовий простір вирішено у неокласичному стилі. З дев’яти залів в автентичному стані збереглися шість, ще два з трьох повністю або частково втрачених, відновлено.
Кожна зала занурює відвідувачів в атмосферу певного історичного періоду. Перша «парадна» кімната для куріння оформлена в дусі мавританського мистецтва.
Велика (Гранатова) парадна столова, демонструючи виразні неоренесансні риси, переносить нас до Європи XIV–XVI ст.
Стриманий декор стін Малої вітальні компенсується пишним оздобленням плафону з різьбленим орнаментом і живописом у стилістиці неорококо.
Плафон і стіни зали Модерн прикрашені розписами, різьбленим і вкритим позолотою орнаментом у падузі, а справжньою її окрасою є автентичні вітражі з ірисами – рідкісний приклад старовинних вітражів в архітектурі Києва межі XIX–XX ст.
У декорі Білої зали еклектично поєдналися мотиви ампіру та рококо. Її композиційним центром є велике автентичне дзеркало зі збереженим художнім обрамленням, зокрема фігурами амурів.
Парадний кабінет господаря оформлений рельєфними та живописними елементами, характерними для середньовічного мистецтва Візантії та Русі.
Декоративним акцентом Французької зали є плафон, який прикрашають різьблення, квітковий розпис два ліплених картуші із монограмами Семена Могилевцева: «СМ».
Первісний декор Малої приймальні був втрачений. Її сучасний вигляд відтворений реставраторами за аналогією із застосуванням рис неокласицизму.